Яків Хаммо: Важлива риса кожного спортсмена — відданість своїм справі, цілям та прагненням
Український дзюдоїст, заслужений майстер спорту України, учасник Олімпіади в Ріо-де-Жанейро-2016, один з лідерів чоловічої збірної України з дзюдо Яків Хаммо в коментарі виданню "Рубрика" розповів про складнощі у підготовці спортсменів, найвищій мотивації та нагороді, а також про те, яка саме риса має бути головною в характері того, хто ставить собі за мету досягти великих успіхів в спорті.
Нижче наводимо повний текст коментаря:
"Я почав займатися дзюдо у сім років, паралельно вчився у фізико-математичній школі. У нас була складна програма, і вчителі вимагали набагато більше, ніж у звичайному закладі. Але я встигав і вчитися на відмінно, і на боротьбу ходити. Спочатку мені дзюдо не надто подобалося. Втомлюєшся, важко, тебе кидають без кінця на підлогу, але коли вже став їздити на турніри за кордон, вигравати у серйозних супротивників, увійшов у смак.
На олімпіаду 2016 року в Ріо їхав майже переможцем, лідером у своїй категорії, мої попередні результати були настільки вагомими, що на мене вже всі подумки вішали медалі. Але не так сталося, як гадалося, — того разу я не зміг витримати психологічний тягар, дійшов лише до 1\8 фіналу. Два роки після тієї поразки я не мій прийти до тями, все було як в тумані.
Повернутися до активного спортивного життя мені допомогли слова мого першого тренера. Коли він мені, ще маленькому хлопчику, давав надважке завдання, то завжди повторював: "У тебе все вийде! Хто, якщо не ти!". Тож і я сам собі сказав: "Хто, якщо не я?" За два роки я знову став членом олімпійської збірної.
Також я зрозумів — зупинятися ніколи не слід, як би тобі не було важко. Професійний спортсмен зобов'язаний тренуватися, бути у відмінній формі. Навіть у карантин ми, дзюдоїсти, знаходили можливість не тільки підтримувати належний фізичний стан удома, а і проводити спільні тренування.
Вважаю, дуже важлива риса кожного спортсмена — відданість. Своїй справі, своїм цілям, своїм прагненням. Для мене це ще і відданість Україні. У 2014 році у зв'язку з подіями на сході я переїхав з Донецька до Києва. Вже тут мені пропонували вигідні контракти у Туреччині, ОАЕ, я відмовився — не уявляю, як я можу залишити батьків, друзів, поміняти їх на щось інше.
Звісно, переніс цьогорічної олімпіади в Токіо — це справжній удар для багатьох спортсменів. Провести ще один рік при максимальних навантаженнях нелегко, втішає те, що рішення було прийнято заздалегідь, коли ми всі ще не встигли вийти на пік навантажень. Я думаю, ми впораємось, головне — розуміти, чого саме ти хочеш, ціль — найважливіша мотивація кожного спортсмена. Роби все можливе, забудь про лінощі, про втому. Олімпійська медаль — найвища нагорода".