Вiдгуки

Вiдгуки


Анастасiя

Почну з того, що родом я з невеликого районного центру Миколаївської області під назвою Снігурівка. Так повелося що в нашому невеликому містечку спорту практично немає, все чого я могла вибирати це дзюдо, самбо, футбол, шахи, ну і танці (якщо їх можна так назвати, скоріше гурток) Ну і батьки мене і брата віддали на дзюдо (брат старший на 5 років) У результаті через два місяці брат спорт кинув, а я наполегливо займалася. В місті у нас було два клубу дзюдо, в одному там де я займалася тренував звичайний, не досвідчений тренер і на тренуваннях всi "сачковали", йому було все одно, але ми Валерія Івановича любили. А в іншому клубі - школі Олімпійського резерву - тренував Зіньковський Ц.Р. можливо ви чули це прізвище, він дуже багатьох випустив майстрів, одного олімпійського чемпіона - Новікова. Так от по початку ми їздили на змагання в різні невеликі села, моя перша вагова категорія 28 кг в 1966 році. Після кількох моїх таких успіхів тренер Зіньковський став мене переманювати до себе, так обережно. А я і хотіла і боялась, так як тренер досить суворий, та й ходити досить далеко, ще й 2 рази в день. У результаті - його взяла. Я настільки полюбила цей спорт і свого нового тренера, що в свої 7-8 років, один раз мама мене не розбудила на ранкове тренування в 5 ранку і я так на неї розсердилась. Мені дуже не хотілося розчаровувати свого тренера. Ми їздили на різні змагання, і я займала різні місця. У дзюдо існує багато різних прийомів, які напевно немає сенсу описувати, це треба показувати. На тренуваннях у нас було скажене навантаження, після нього більше нічого не хотілося, але я не скажу що ця втома не приємна... вона дуже приємна, адже опрацьовані всі м'язи, енергія повністю оновлюється під час таких занять, вибивається вся дурь як кажуть, і ти стаєш як чистий аркуш паперу. Займалася дзюдо я 8 років, за які заробила КМС по дзюдо і самбо. Я не скажу, що це мій улюблений спорт, але на той момент це був єдиний спорт, яким я могла займатися, хоча завжди мріяла про гімнастику, це так і залишилося нездійсненною мрією. АЛЕ все таки я вдячна цьому спорту, він виховав в мені дуже важливі якості, які мені допомагають і по сей день в житті. Доньку я звичайно навряд чи віддам на цей спорт, а от хлопчикам рекомендую, це те що потрібно.

Повернення до списку